«Хрест Доблесті» вручили рідним полеглих воїнів Василя Найди та Дмитра Фербея
Дружинам полеглих Захисників України Василя Найди та Дмитра Фербея вручили посмертні відзнаки «Хрест Доблесті» — відзнаки Міністра оборони України.
Нагороди Василю та Дмитру посмертно присвоєно за мужність, відвагу та самовідданість, проявлені під час захисту України.
Вручення відбулося на початку 80-ї сесії Глибоцької селищної ради. Відзнаки дружинам передали представники відділу цивільно-військового співробітництва 2 відділу Чернівецького РТЦК та СП та секретар Глибоцької селищної ради Олена Бадюк.
Василь Найда після початку повномасштабного вторгнення перебував з родиною в Італії. Але залишатися осторонь не зміг. Він повернувся в Україну і 2 березня 2022 року добровільно вступив до лав ЗСУ.
Василь мав військовий досвід — свого часу служив у десантно-штурмових військах. На війні спочатку був у складі 22-го стрілецького батальйону, став командиром відділення. Згодом служив у 116-й окремій механізованій бригаді командиром мінометного розрахунку.
Він не раз був на передовій, отримував поранення, проходив лікування та повертався до своїх побратимів. У липні 2022 року під час бойових дій на Запорізькому напрямку Василь зазнав важкого поранення. Після цього були місяці лікарень, боротьби та надії. Він пішов із життя, так і не повернувшись до своєї родини.
Дмитро Фербей до війни жив звичайним життям, працював у фермерському господарстві, любив землю та техніку. Вивчився на тракториста, працював у полі — справі, яку по-справжньому любив.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Дмитро також не залишився осторонь. 28 лютого 2022 року добровільно пішов захищати Україну. Він служив у військовій частині А7422 водієм санітарно-медичного пункту, допомагав пораненим, вивозив їх із небезпечних місць.
Дмитро пройшов Авдіївку, Озерне, Куп’янський напрямок. Під час одного з бойових завдань отримав смертельні поранення.
У Василя залишилися дружина та син. У Дмитра — дружина та дві донечки.
Сьогодні їхні дружини отримали нагороди своїх чоловіків. Важко знайти слова, які могли б компенсувати втрату. Але важливо, щоб імена Василя Найди та Дмитра Фербея знали й пам’ятали не лише їхні рідні.
Вони були нашими земляками. Жили поруч, працювали, любили свої родини, будували плани. А коли прийшла війна — стали на захист України.
Пам’ятаємо Василя. Пам’ятаємо Дмитра.
Пам’ятаємо ціну, яку вони заплатили за нашу свободу.
Вічна шана і слава нашим полеглим захисникам і захисницям! Слава Україні!
