Історію творять люди: Глибоцький Народний Дім для всіх.
Цими вихідними у Глибоці відбулося "перевідкриття" Українського Народного Дому" - соціально-культорного простору, куди може прийти кожен мешканець Глибоччини.
З історії.
До другої світової війни українська частина населення Глибокої була досить свідома відносно своєї національності та історії, так як навчання в період Австро-Угорщини велося українською мовою.
У селищі діяла українська читальня, товариство «Січ», товариство «Руська бесіда», товариство «Кооперація». Україномовні жителі газети та журнали виписували зі Львова, Чернівців і, навіть, з Канади.
У селищі проживали великі громади німців, поляків та євреїв. І кожна громада мала свої церкви, школи, читальні, осередки культури, зали, де можна було ставити концерти, постанови. Лише українці не мали місця, де можна було б зібратися по якійсь потребі. А потреба така була, бо у Глибоці діяв церковний хор під керівництвом досвідченого диригента Тодосія Букатаря, який мав провідну роль у вихованні патріотизму серед населення. Хористи вивчали українські народні та патріотичні пісні. При хорі діяв художній гурток, ставилися вистави. Режисером був Сидір Буряк. Приміщення доводилося винаймати у німців або поляків.
На початку 30-тих років кілька селян-українців, які були членами товариства «Український Народний Дім» у Чернівцях, а саме: Георгій Кручко, Амброзій Вусек, Сільвестр Повчик, Василь Зеленко та інші, створили комітет з будівництва Українського Народного Дому. Розробили документацію та план, купили відповідну ділянку землі – там, де зараз пам’ятник «Борцям за волю України». Кошти на будівництво збирали різними способами: внесками, колядками, виставами тощо.
З нотаток Тітуса Зеленка, 1923 року народження, політв’язня ГУЛАГу:
«Зі споминів Качуляка Василя Івановича, 1927 року народження: «Мій тато був добрим господарем. У нас були коні і віз, яким батько возив гравій із річки Сірет та деревину із сіл Корчівці та Петрівці на будівництво. Я йому допомагав грузити».
Зі споминів Крючка Миколи Іларіоновича, 1915 року народження: «Я їздив грузити гравій і дошки. Ми з ровесниками виконували всі роботи, які були нам під силу. Пам’ятаю як священники освячували на Покрову 1935 року Український Народний Дім. Зібралося багато односельчан з сім’ями. Приїхали гості з Чернівців. Це було велике свято… При Українському Народному Домі була велика бібліотека, працювали гуртки художньої самодіяльності».
До 1962 року Український Народний Дім служив клубом і кінотеатром»
У червні 2007 року було зареєстровано громадське об’єднання «Народний Дім Глибоччини», Глибоцька районна рада виділила приміщення по вул. 10 річниці Незалежності України, яке у 2018 році стало аварійним. Глибоцькому Народному Дому виділили одну кімнатку у районному Краєзнавчому музеї.
У самій назві «Народний дім» є змістове означення - дім для народу, а не музей. З матеріалів вільної енциклопедії «Вікіпедія» читаю: Наро́дний дім — приміщення для організації культурно-просвітницької діяльності, збудований здебільшого на кошти громад, меценатів, спонсорів, товариства. Громадське об’єднання «Народний Дім Глибоччини» нещодавно орендувало приміщення, яке знаходиться в тій же будівлі, де і Краєзнавчий музей.
Остап Українець: «Відкрили, а радше перевідкрили, Народний Дім у Глибоці. Тепер під одним дахом: солідний краєзнавчий фонд (що потребує не одного місяця оцифрування, архівування і просто роботи), товариство політв'язнів і репресованих, конференц-зала зі своєю бібліотекою, ігротекою та проєктором, і виставкове приміщення з картинами. Простір розрахований і на дітей-підлітків, і на батьків з дітьми, і просто на дорослих - залежно від потреб.
Дуже сподіваюся, що вийде налагодити співпрацю зі школами і проводити в нас бодай по кілька занять художньої культури на рік, на живих намальованих прикладах (благо наші художники малюють у вкрай різних стилях). Злата Тарасенко, Валерія Куц, Юрій Погребняк, Софія Сіренко - дякую цим людям, котрі передали нам для експонування власні роботи. Сподіваюсь, далі і творів, і митців у просторі ставатиме все більше, і ця робота вже буде двосторонньою, з'являться і місцеві роботи.
Взагалі в найближчих планах - облаштувати куточок для ткацької майстерні (в нас є свої кросна і є охочі з ними працювати) і довести до пуття виставковий простір. Також сподіваюся розширити платформу до візуальних мистецтв загалом і доповнити майстерню також обладнанням для фото- і відеозйомки та обробки фото і відео.
Відколи я 8 років тому переїхав у Глибоку, мені бракувало місця, куди можна піти. Не кав'ярні чи чогось такого… а саме соціального і культурного простору».
Вірно підмічено, що Народний дім – це простір. А простір – це протяжність, вмістилище, в якому розташовані предмети і відбуваються події. Народний Дім – це для кожного жителя. Відтепер є у Глибоці місце, де можна відкрити папку на столі чи в ноутбуці і доторкнутися до історії минулого чи теперішнього часу. Історію творять люди, а без історії не може існувати майбутнє. Кожне покоління глибочан «вписало» в історію своє життя, які в свій час переїжджали сюди жити і ставали справжніми українцями, розбудовуючи Україну.
Правильно відзначив Остап, що всю історію глибоччини потрібно оцифрувати, щоб у будь-який час можна було відкрити посилання і знайти потрібну тобі історію. Адже у музей кожний з нас іде з цікавістю один раз, з друзями – другий раз, третій раз іде, коли край потрібно для роботи. Музейні стіни завжди чекають нових відвідувачів, які хочуть доторкнутися до історії. А у просторі може рости і розвиватися нове покоління, додавати та удосконалювати культурно-просвітницькі скіли середнє покоління, згадувати та передавати свій досвід може старше покоління. У просторі в один час можуть сісти за мольберт, вишиванку, переглянути і обговорити фільм бабуся, донька і онука. У простір на зустрічі, час від часу, будуть запрошуватися психологи, науковці, письменники, публіцисти, педагоги, військові. Будуть організовуватись народні дійства і концерти, виставки, обмін малотиражними книгами та інше. Ви можете з друзями прийти пограти у настільні ігри. Глибоцький Народний дім – це для всіх і кожного. Це класно і сучасно!
Інформаційну статтю підготувала Наталія Балан.
