Оголошення про проведення громадського обговорення щодо перейменування вулиць і провулків Глибокої

Дата: 03.07.2023 15:59

Кількість переглядів: 518

Інформаційне повідомлення про проведення громадського обговорення під час розгляду питання зміни назви (перейменування) вулиць і провулків населених пунктів Глибоцької територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області

1. Організатор громадського обговорення: Глибоцька селищна рада.

2. Об’єкт, якому пропонується змінити назву (найменування): вулиці та провулки смт. Глибока Чернівецького району Чернівецької області зазначені в графі 2 Додатку 1.

3. Пропозиції та обґрунтування щодо зміни назви (найменування) об’єкта права власності наведено в Додатку 1 та Додатку 2.

4. Суб’єкт, що вносить пропозицію щодо зміни назви (найменування) об’єкта права власності:

• робоча група з питань декомунізації найменувань і перейменувань назв вулиць, провулків та інших об’єктів Глибоцької територіальної громади;
• депутати Глибоцької селищної ради Блисенко Юрій Дмитрович, Крайська Дарина Георгіївна, Ткачук Тетяна Миронівна (депутатський запит, підтриманий депутатами Глибоцької селищної ради згідно рішення від 02.03.2023 №1656-33/23);
• жителі смт. Глибока.

5. Строк проведення заходів з громадського обговорення: громадське обговорення у формі електронної консультації проводиться з 03 липня до 03 вересня 2023 року.

6. Поштова адреса та адреса електронної пошти, строк і форма для подання пропозицій (зауважень): пропозиції (зауваження) подаються на адресу електронної пошти: hlybokaotg@gmail.com до 03 вересня 2023 року включно.

Пропозиції (зауваження) подаються у письмовій формі, надсилаються електронною поштою із зазначенням прізвища, імені, по батькові та адреси особи, яка їх подає; юридичні особи подають пропозиції у письмовій формі із зазначенням їх найменування та місцезнаходження; анонімні пропозиції не реєструються і не розглядаються.

7. Місцезнаходження та адреса електронної пошти, номер телефону організатора громадського обговорення, за якими можна отримати консультації з питання, що винесено на громадське обговорення: смт. Глибока, вул. М.Грушевського, 2-Б, Глибоцька селищна рада, hlybokaotg@gmail.com.

8. Прізвище та ім’я особи, що проводить заходи громадського обговорення: заступник Глибоцького селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради Анатолій Васильович Тімофті.

9. Строк і спосіб оприлюднення результатів громадського обговорення: до 15 вересня 2023 року на офіційному сайті Глибоцької селищної ради.

Додаток 1

Перелік топонімів населених пунктів Глибоцької територіальної громади, які пропонуються для перейменування з метою декомунізації топонімів

Додаток 2

Довідки по історичних постатях

Пилип Орлик – український політичний, державний і військовий діяч, Генеральний писар, Гетьман Війська Запорозького у вигнанні (1710-1742), автор однієї з перших у Європі конституцій, поет, публіцист – народився 11 (21) жовтня 1672 на території нинішньої Білорусі в сім’ї родовитої литовської шляхти чеського походження — Орликів.

Його родина сповідувала католицьку віру, проте Пилипа охрестили за православним обрядом. Від раннього дитинства хлопець виховувався в атмосфері культури та шляхетності.
 Альма-матер майбутнього дипломата Пилипа Орлика — Києво-Могилянська академія. Тут він зміг повною мірою розкрити та відшліфувати власні таланти як оратор, поет, філософ, публіцист та поліглот.

Навчався відмінно, проявив поетичний талант та талант ораторства, цікавився філософією й літературою, добре володів українською, польською, церковнослов’янською, болгарською, італійською та іншими мовами. 1694 року Орлик з відзнакою закінчив академію.

Його вчителем був професор філософії Стефан Яворський. Саме за його рекомендацією молодий Орлик у 1698 р. стає кафедральним писарем Київської митрополії, 1700 р. — писарем Генеральної військової канцелярії, 1706 р. — секретарем канцелярії київського митрополита, а через короткий час був запрошений до гетьманської канцелярії в Батурин.

Входячи до найближчого оточення Івана Мазепи, Орлик належав до числа його повірених («конфідентів»), виконуючи обов’язки особистого секретаря. Через його руки проходило таємне листування гетьмана з Карлом ХІІ, польським королем Станіславом Лещинським, польськими магнатами та російськими можновладцями. Саме тоді Мазепа виношував план масштабної визвольної боротьби проти Петра І.

У 1708 році П. Орлик брав участь у виступі Гетьмана Івана Мазепи проти Петра I. Після Полтавської поразки разом із Мазепою і Карлом ХІІ виїхав у Бендери. За Іваном Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тисячі запорожців. Минув лише рік після еміграції, як помер Іван Мазепа. Козаки обрали 5 квітня 1710-го року Пилипа Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також османського султана і шведського короля Карла ХІІ.

Свою гетьманську діяльність він розпочав з укладання «Пактів і Конституцій прав і вольностей Війська Запорізького», відомого також як Конституція Пилипа Орлика.

Цей документ — безпрецедентне явище не лише для України, а й, за великим  рахунком, для Європи, адже він став однією з перших конституцій. У ньому чітко прописано взаємодію народу та виборної влади, визначено державний устрій, кордони (між Польщею і Росією) та столицю України — Київ.

У конституції впроваджується двопалатний парламент, який нині діє у більшості країн світу. Конституція вперше запропонувала розподіл влади на окремі гілки. Законодавча влада – Генеральна Рада, до якої мали входити генеральна та полкова старшина, представники козацьких полків (генеральні радники) і Запорозької Січі. Генеральна Рада мала скликатися тричі на рік – на Різдво, Великдень та Покрову. Впродовж часу «між сесіями» повноваження Генеральної Ради виконували гетьман і Рада генеральної старшини – вища виконавча влада. Суд за Конституцією мав бути незалежний. Уперше Орлик застосовує поняття «вільний народ», тобто населення конкретної території, яке має самоврядні права. Конституція обмежувала привілеї гетьмана та старшини, вирівнювала козаків у правах, зберігаючи при цьому окремий статус запорожців. Окрім того, передбачала політичну незалежність України від Московії та розбудову незалежної української Церкви.

Продовжуючи справу свого попередника Івана Мазепи, 1710 року гетьман Орлик за підтримки Карла ХІІ, Османської імперії та кримських татар розпочав підготовку до нового масштабного походу проти московського царя. Він вирушив у нього 12 лютого 1711 року з 16-тисячним військом. Українське населення отримало попередньо розіслані універсали із закликами до повстання проти московської влади. Петро І неабияк перелякався, проте і цей виступ зазнав фіаско — зокрема через зраду татарських союзників. Вражений військовою невдачею та втратою підтримки, Орлик повернувся до Бендер.

В 1714 році був із Карлом ХІІ у Молдовському князівстві, а потім разом із ним переїхав до Шведської імперії, де перебував аж до 1720 року. У 1720 році через Німеччину, Чехію, Шлезьк прибув до Речі Посполитої, де пробув до березня 1722 року. З Речі Посполитої виїхав до Османської імперії, де затримався якийсь час у Хотині, потім у Серезі, врешті зупинився в Салоніках та прожив тут до 1738 року.

30 років Гетьман в еміграції намагався привернути увагу світу до проблеми України. До дипломатичної боротьби він залучив і свого сина Григорія (який народився у Батурині 1702 року). До останніх своїх днів великий гетьман невтомно шукав підтримки української державності у володарів Франції, Великої Британії, Ватикану, Саксонії, Прусії, привертав увагу європейських володарів до трагічної долі рідної країни, розділеної між зажерливими сусідами.

Останні роки свого життя наполегливо працював над витворенням широкої антиросійської коаліції, розраховуючи на підтримку Туреччини, а також прихильного до нього Станіслава Лещинського і французького двору. Після 1738 року побувавши якийсь час у Чернівцях, Каушанах та в Букарешті, переїхав до Ясс (колишня столиця Молдовського князівства), де й помер у 1742 році.

Пилип Орлик залишив після себе багато листів і великий рукописний «Діаріуш подорожній» («Щоденник», 1720-1733, частково його видали 1938 року та повністю у 2013 році (видавництво «Темпора»). Написав також поетичні книжки: «Прогностик щасливий», приурочений полковнику Данилу Апостолу (1693), «Алкід Руський», присвячений Івану Мазепі (1695), а на честь полковника Івана Обидовського – «Гіппомен сарматський» (1698). Але насамперед він увійшов в історію як автор «Пактів і Конституцій прав і вольностей Війська Запорізького» – документу великої значущості в історії українського державотворення та для українського народу за долю якого він все життя боровся.

Олександр Биховець – народився в Глибоці 23 квітня 1975 року у багатодітній сім'ї. Після закінчення Глибоцької середньої школи №1 здобув спеціальність механізатора в Глибоцькому ПТУ №22. З юності активно займався спортом. Крім спорту Олександр захоплювався механікою, міг самотужки розібрати та зібрати мотоцикл. З 1993 по 1995 роки проходив строкову службу в Національній гвардії України. Після проходження служби в армії в непрості часи для держави Олександр працював в Польщі на заводі по виробництву будівельних матеріалів. З часом опанував професію електрозварювальника досягнувши висот в цій професії вважався одним з найкращих спеціалістів своєї справи в районі. Був люблячим чоловіком та батьком двох синів.

З самого початку повномасштабного вторгнення добровольцем став до лав Збройних Сил України. Отримав військову спеціальність мінометник. Загинув 19 червня 2022 року. Військовослужбовець 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади – Олександр був вірним сином України, патріотом та справжнім борцем за свободу і волю.

За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, бездоганне служіння Українському народові, вірність військовій присязі сержант Биховець Олександр Олегович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня – посмертно.

Валерій Іванович Краснян - народився 20 лютого 1971 року в Глибоцькому районі, Чернівецької області.

Захисник Донецького аеропорту з позивним «Барс», Валерій Краснян ще у 1996 році вступив у громадську організацію «Тризуб» імені Степана Бандери. Саме в «Тризубі» «Барс» потоваришував із Дмитром Ярошем.

Краснян служив у десантно-штурмовій бригаді, у складі миротворчої місії був у Єревані, Тбілісі, Баку.

Восени 2014 року записався добровольцем у батальйон «Айдар». Брав участь в боях у місті Щастя, Весела Гора, Металіст, Савур-Могила. Вивозив поранених з-під Іловайська. Згодом перейшов У Добровольчий український корпус адже тут вже воювали багато побратимів – націоналістів. Там Барса призначили командиром другої штурмової роти п’ятого батальйону ДУК. Рота воювала в найгарячіших точках — Піски, Донецький аеропорт, шахта «Бутівка».

Загинув 24 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання в Харківській області, підірвавшись на міні.

Похований 27 листопада 2022 року на Алеї Слави на одному із кладовищ м. Чернівців.

Залишилася дружина, донька та син.

Зеленко Тітус Васильович -  ОУН, УПА, українець.

Народився 19 грудня 1923 року в селищі Глибока. 

У 1942 році на пропозицію Михайла Зеленка (псевдо «Богдан») створити осередок підпільної організації українських націоналістів у селищі. Отримав псевдо «Тиміш», потім «Костянтин», призначений секретарем, а відтак і заступником районного провідника (голови осередку). Багато свідомих юнаків і дівчат з Глибоки долучилися завдяки Тітусу Васильовичу до ідеї Української Самостійної Соборної Держави.

Влітку 1943 року разом з побратимом Василем Монахом «Березою» пройшов вишкіл у таборі ОУН-УПА неподалік селища Жаб’є – нині Верховинський район Івано-Франківської області. Отримав знання та навички з діяльності господарчої референтури для майбутньої боротьби.

У 1943 року прокотилась селами Глибоччини хвиля арештів патріотично налаштованих людей. Зокрема, з Глибоки до Чернівецької в’язниці попали 12 осіб, із села Кам’янка – 17. Румунським судом за діяльність в ОУН були засуджені до 15 років каторги Зеленко Михайло, Зеленко Тітус, Монах Василь, Лютик Іван. У березні 1944 року з наближенням радянської армії до Чернівців адміністрація тюрми втекла, і в’язні розбіглися по домівках. Оунівці почали відновлювати діяльність організації. Але до рук слідчих НКВС, для яких члени ОУН також були смертельними ворогами, потрапили матеріали румунської жандармерії. Тож відразу після свята Пасхи у квітні прокотилась нова хвиля арештів. Провідники «Богдан» і «Тиміш» попали до рук енкаведистів та були засуджені до 15 років каторги у ГУЛАГівських таборах. Покарання Тітус відбував у м. Воркута, що в Заполяр’ї. Після 11 років страждань у сталінських таборах Тітус Васильович у 1956 році був звільнений і приїхав на Буковину. Працював на заводі «Легмаш» у Чернівцях, мав «золоті» руки.

Помер 19 березня 2021 року.
(Джерело - інтернет видання Глибока інфо)
https://hlyboka.info/archives/24305
 

Георгій Дорофтейович Паламарюк, 1920 р.н. (псевдо “Зелений”, “Карпо”) - провідник Глибоцького районного проводу ОУН, мешканець с. Глибока, псевдо«Зелений» (у літописі УПА зазначений як Пономарюк Георгій Дорофійович).
Інструктор-пропагандист буковинського обласного проводу оун (1942-1943).
Загинув у бою з підрозділом нквс 18 лютого 1945 року у селі купка

Монах Василь Олександрович – ОУН, УПА, псевдо «Івон», «Береза», 1916 р.н., українець, продавець. На початку 1943 року пройшов вишкіл в Карпатах при Чернівецькому обласному проводі ОУН. У жовтні 1943 року арештований румунською жандармерією за приналежність до ОУН. У лютому 1944 року засуджений румунською владою до 15 років каторги. 25.03.1944 при наступі радянських військ звільнений з Чернівецької тюрми. З квітня 1944 року – чотовий «Береза» у Буковинському курені УПА.

Героїчно загинув разом з 15 бійцями своєї чоти у бою з військами НКВС 11 грудня 1944 року в Кіцманському районі неподалік присілку Острий Ківок та села Нова Жадова, не давши оточити сотню «Криги»при відступі під час рейду куреня під місто Чернівці. Місце поховання невідоме. Внесений до літопису УПА (т.19).

Скібнєвський Александр (польською Aleksander Skibniewski; 2 листопада 1868 — 26 жовтня 1942) — буковинський дідич, представник польської громади Буковини, громадсько-політичний діяч краю поч. ХХ ст.

Александр Скібневський (з роду Слєповрон) народився в селищі Дунаївці Подільська губернія Російська імперія у шяхетській родині. Середню освіту здобував у Тернополі в Єзуїтській школі, а пізніше у Кракові в «Гімназії Св. Яцека». Після цього навчався на правничих факультетах Краківського університету та Університету міста Грац. Здобув ступінь доктора права.

Глибоцький маєток успадкував після смерті батька (1904). Відразу після приїзду на Буковину, Олександр брав участь у роботі місцевих польських товариств, надавав їм підтримку. Вже 1911 році був обраний послом до Буковинського крайового сейму за новою виборчою системою від «польської курії». Був одним з 6 послів від польської громади краю.

Іван Богун - український військовий і державний діяч, козацький полководець часу Хмельниччини, полковник подільський, згодом — кальницький і паволоцький.

• Точна дата народження Івана Богуна залишається невідомою, як і його місце народження;
• про факти з життя Богуна до 1649 року документальних свідчень немає, дані доволі суперечливі. Існує навіть кілька версій;
• наприкінці 1649 року призначений вінницьким полковником, у зв'язку з чим наступні кілька років його діяльність була тісно пов'язана із захистом Вінниччини та Брацлавщини від військ Речі Посполитої;
• 1653 рік - Богун разом з Тимофієм Хмельницьким водив козацькі полки в похід на Молдавію. Там була розгромлена армія Георгія і його союзників;
• кінець 1653-1654 роки - практично безперервно вів бойові дії проти коронної польської армії та татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині;
• у 1654 році Богун був у числі противників курсу на союз з Москвою. Він та Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Петро Дорошенко вели двоєдушну політику стосовно Москви: принісши присягу цареві Олексію Михайловичу на Переяславській Раді (1654), вони не думали залишатися вірними цьому хрестоцілуванню;
• 1656 рік - Богун в якості одного з керівників козацького корпусу вирушив у похід проти військ Речі Посполитої;
• 1657 рік - війська пройшли Західною Україною та Польщею, захопивши при цьому Краків, Брест та Варшаву, і в кінці року повернулися в Україну;
• 1658 рік - участь у боротьбі з полтавським полковником М. Пушкарем і кошовим отаманом Я. Барабашем, був ними розбитий у м. Великі Будища. У квітні-травні того ж року їздив у складі посольства від гетьмана до царя Олексія Михайловича;
• 1659 рік - підняв повстання проти Виговського, який зрадив царя, і розбив його тієї ж осені;
• 1662 рік - був ув'язнений поляками і відправлений у Мальборк;
• 1663 рік - звільнений Яном ІІ Казимиром в обмін на участь у поході на Лівобережну Україну;
• 17 лютого 1664 року був заарештований польським керівництвом і страчений.

« повернутися