Сьогодні ми попрощалися із щирим патріотом - Федором Івановичем Дуганом
Сльозами рясними окроплено стьожку дороги…
Без тебе не треба, їй-богу, нічого, нічого…
Безглузде життя не з тобою, як камінь на ноги…
Павло Мовчан
Спекотньої літньої днини Глибоччина зустріла та водночас провела до останнього земного спочинку свого Героя, людину з великим серцем, світлими помислами і безкінечною любов`ю до України – Федора Івановича Дугана.
Здавалося б скільки сліз може пролити людина у скорботну мить…Відповідь є - безкінечно.
Це сьогодні побачив кожен, хто преклонив коліна перед тілом полеглого воїна. Безкінечні ридання матері і батька за своїм безцінним сином, дружини за коханим чоловіком, дітей за найкращим батьком, сестри з родиною – за люблячим братом і племінником, друзів, однокласників, колег по роботі, побратимів, земляків за надзвичайно добрим, людяним, щирим хлопцем.
Понад 500 днів війни для Федора та сотень тисяч таких як Він, це дні важкої праці, болю і страждань, поту і крові, гірких втрат побратимів і в той же час щастя від короткої зустрічі з близькими, швидкого одруження і народження доні.
Ось яка ціна кожного ранку, який ми зустрічаємо вдома під спокійним небом, кожної нашої зустрічі з родиною, друзями, близькими.
Сотні зажурених людей, заупокійна молитва священнослужителів, потрійний залп та звуки гімну від військового оркестру і окроплений рясними сльозами прапор, яким була вкрита труна з її любим Федором в тремтячих руках матері – це те, що надовго закарбується в нашій свідомості.
Перші краплі проливного дощу впали на труну полеглого захисника одночасно із грудочками рідної Глибоцької землі, ніби сама природа віддала йому останню шану, приймаючи у своє лоно.
Спи спокійно, Федоре біля своїх братів по зброї. Як сказав Дмитро Павлишин - командир його роти 57 окремого стрілецького батальйону: "Сьогодні, для мене особисто, ми не прощаємось з Федіром. Федір заступає на чергування по охороні Глибоччини, Буковини, всієї України поряд з своїми побратимами Русу Ілюшею, Ковриком Тарасом з якими вони були на позиціях. Їм у прикриття решту Героїв з інших підрозділів, які зараз в небесних силах і боронять, охороняють нашу Україну, допомагають нашим козакам на Сході. Дякую тобі за службу Федіре... Мав за щастя з тобою служити...Вам велика дяка батьки, громада, родина за щирого патріота, яким був Федір!"
Запам`ятайте це ім’я – Федір Іванович Дуган, Герой України, який віддав своє життя, щоб повернути мир та спокій на нашу землю, захистити наші сім’ї, домівки та свободу.
Іще один вірш Олени Коврик, який вона присвятила полеглому захиснику:
"Присвячується побратиму мого синочка Тараса - Дугану Федіру.
Я їду з Бахмуту додому мамо,
Мене з Дніпра везе моя сестра.
Родина і Глибока на колінах,
Знов зустрічають вже 12 бійця.
Сьогодні Федір -Янголом став.
Йому назавжди буде 28.
А донечка маленьке Ангелятко,
Без татка залишилась сирота.
Тихо повсюди лиш волошки
Пахнуть в житі.
І мати на порозі з батьком,
Які і досі ще не вірять в твою смерть.
Мене везуть, а я хотів прийти
З букетами в руках для усіх вас.
Букети вам би я усім приніс,
Матусі ,сестрі Олі і дружині.
Пробачте мої рідні, друзі всі колеги,
І Комінтерна вся мене пробач.
У домовині мій останній шлях.
Дощем так сумно небеса зітхають.
Душа моя летіла в Небеса,
А тіло на Глибоччині встрічають.
Загинув в Бахмуті та привезли
До рідної домівки попрощатись.
Не рвався Федір в місто,
Він село любив.
У дитсадочку працював Завгозом.
І все робив і працював завзято.
Завжди усміхненим, веселим, Добрим таким колеги всі його Запам'ятали .
Пробачте що Героєм я поліг.
Я вас усіх любив і Україну.
Нас тут багато вже Глибоцьких
Полягло , Ілюша і Тарас зі з мого
Взводу .
Сьогодні і мене тут похоронять.
Мамо не плач , в могилі лише тіло,
А душа -жива.
Я витираю тобі сльози ти
Не чуєш.
Героєм мамо бути не хотів,
Та кулі нас в бою не вибирають.
Я раптом Янголом злетів,
Ти знаєш мамо що Герої
Не вмирають."
12.07.23
Олена Коврик.
