Відданий син своєї землі, який загинув, захищаючи її від ворога!
Вкраїно- матінко, ти все запам'ятай,
Кожну сльозинку, кожну краплю крові!
Землі своєї й дюйма не віддай
І не пробач наруги над собою!
О, скільки їх в обіймах у небес!
О, скільки душ, загублених безвинно!
Озветься болем в серці кожен хрест:
- Ти не забудь про мене, Україно!
О. Філончук.
Плач Україно! Гірко плач Глибоччино, як плаче рідна матір, брат, дружина і сини, всі рідні та близькі, друзі й побратими.
Всі ті, хто знав Олександра Биховця - наполегливого, з чітко визначеними цінностями та пріоритетами, відповідального та завжди готового прийти на допомогу бійця 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
Сьогодні Він повернувся у рідне селище в тісній труні, вкритій синьо-жовтим стягом…
Його везли знайомими вулицями. Обабіч дороги стояло навколішках багато знайомих людей та іще більше тих, хто не знав його, але не зміг не прийти та не попрощатися з вірним сином України, героєм, тим хто давав відсіч на своїй Батьківщині озлобленій, кривавій русні…
Ніжні квіти всіх відтінків та барв падали на дорогу перед його чорним катафалком. Десятки свічок у лампадках світилися в тремтячих руках. Здригалася в гірких риданнях та скорботі вся родина.
Плакали незнайомі люди… Матері притискали до грудей своїх дітей, а діти з повними сліз очима мовчки спостерігали цей розпач та сум…
Тому що Він загинув за кожного з нас, за те, щоб смерть не прийшла в нашу домівку, щоб російський чобіт не топтав ці ніжні квіти, щедрі та родючі поля..
Спи спокійно Олександре. Відданий син своєї землі, який загинув захищаючи її від ворога!
Навіки в нашій пам’яті відважний та хоробрий воїн – Биховець Олександр Олегович.
