Той, хто до кінця стояв на сторожі нашого спокою.
Не питайте мене, що я бачив щодня на війні.
Я мовчатиму довго — так, мовби й нічого не бачив.
Олексій Розумов
Війна – важке випробування, з яким щодня стикаються ті, хто зі зброєю в руках боронить країну від ворожого терору. Все, що вони переживають, пропускають через себе калічить не лише їхні тіла, але й незахищену, спраглу до спокою і любові душу.
Ніхто не може достаменно передбачити, де і коли закінчиться його життєвий шлях. Наш Герой Микола Профірович Іонуца, захисник, учасник АТО та борець за незалежність України вірив, що по закінченню війни повернеться додому до своїх синочків, дружини, матері, брата з Перемогою. Він мав багато мрій і планів. Хотів жити заради сім`ї і для сім`ї. Але, нажаль, багатостраждальне серце молодого захисника раптово зупинилося.
Вмить осиротіли його маленькі синочки, а любляча дружина, зморена переживаннями мати і брат залишилися без свого найріднішого, своєї підтримки і опори.
Його провезли рідним селом, повз дорослих і дітей, що стояли навколішках, віддаючи свою шану Герою, тому, хто беріг свою країну і рідний край від знищення окупантами.
Сьогодні кожен, хто прийшов провести Миколу в останню дорогу, зі сльозами на очах споглядали, як близькі покійного не могли відірвати рук від його труни. Біль і гіркі ридання зодягнених у чорне людей біля останнього місця, де упокоївся з миром їх Микола іще довго будуть відгукуватися у серцях його односельців, друзів, побратимів.
Заупокійні піснеспіви святих отців, залпи прощального салюту, виконання військовим оркестром Гімну України та Молитви за Україну і синьо-жовтий стяг, який вручили згорьованій дружині, як символ держави, якій вірно й до кінця служив її Микола…
Дякуємо нашому Герою за його жертовність, патріотизм, стійкість, силу духу…
Вічна пам`ять, шана і слава нашому захиснику – Миколі Порфіровичу Іонуці.
