Той, хто став за нас, наче щит, перед ворогом та повернувся додому на щиті
Він якось рано подорослішав… З усміхненого, життєрадісного юнака пертворився у впевненого, дорослого чоловіка. Він не хотів цього, але життя не дало йому можливості марнувати час на себе.
Він бачив війну неодноразово, але той жах і біль, який приніс р**кий м*р на рідну Україну сколихнув увесь його внутрішній світ…
Сьогодні ми прощалися з нашим захисником, глибочанином, полеглим Героєм – Олександром Доничем.
Біля глибокої могили у рідній Глибоці, звідки рукою подати до батьківської хати Героя, знайомих стежок, його вулиці, де Сашко зростав та мужнів, ошатного лісу, де любив ганяти з друзями розумієш наскільки глибокою була його любов до Батьківщини. Адже йому було лише 41.
Він не обирав жити чи померти. Він просто боровся, заради того, щоб наше щасливе майбутнє мало шанс на існування…
21 травня мати втратила сина, дружина чоловіка, син батька, сестра брата, племінник дядька, друзі і побратими товариша, а в руках єдиної дитини Героя залишився синьо-жовтий стяг, символ нескореної України, за яку батько пролив свою кров.
Запам`ятайте це ім`я – Олександр Іванович Донич! Правдивий, щирий, справедливий! Воїн, який кожною частинкою свого тіла щодня відчував пекло війни та до останнього подиху тримав стрій…
Світла пам'ять нашому захиснику…
Спи спокійно, Друже!
