Сьогодні у Глибоцькій громаді попрощалися із Богданом Замелюком
«Завжди перші». Сьогодні усі присутні почули це гасло на поминальній панахиді за Богданом Замелюком.
Варто було б додати: «Разом до кінця». Саме так, і ніяк інакше. Це було настільки помітно і болісно водночас. Молоді хлопці у марунових беретах 80-ї окремої десантно штурмової бригади приїхали провести свого друга, рідну людину, побратима «Лунтіка» до місця його останнього спочинку.
Вони несли на плечах тіло свого побратима, а за ними слідом йшли рідні, близькі і просто не знайомі люди.
Скільки сліз було пролито цією дорогою скорботи і жалю.
Уява малювала, як би склалося життя Богдана, якби не скрючені кігті війни, якими вона нищить вірних синів і дочок України.
Усе було б банально, але так бажано. Весілля, народження дітей, садочок, школа, перші здобутки і розчарування, сімейні фото, дні народження, власноруч вишиті коханою парні вишиванки, перший футбольний м`яч для сина чи лялька для доні, і далі, далі, далі…Нічого. Пустота. Труна вкрита синьо-жовтим стягом. Відчай і задушливі ридання…
Він нічого не бачив із цього простого, банального життя, яке ми проживаємо щоденно, завдяки таким хлопцям, як Богдан.
Його життєвий шлях закінчився, але закінчився не просто так. Його вбив рос**ський солдат, який прийшов грабувати, гвалтувати, плюндрувати українську землю і її дітей.
«Ніхто окрім нас» - з цим гаслом загинув наш захисник, глибочанин, син, брат, коханий, вірний побратим.
Запам`ятайте це ім`я – Богдан Васильович Замелюк, Герой, який віддав своє молоде життя за кожного з нас…
Спи спокійно, Богдане…
