До дня народження нашого Героя, полеглого воїна - Тараса Миколайовича Коврика
Він залишив у сльозах своїх найдорожчих людей: маму Олену, синочка Василька, дружину Софію, сестру Тетяну з чоловіком Віталієм, своїх племінничок Яну і Марію. Але це не було його бажанням.
Він хотів щасливо жити у вільній країні, де червоні грона калини та золоті поля пшениці черпають свою силу в рідної землі під безкрайнім синім небом.
Йому мало б виповнитись сьогодні 35. Натомість через війну, яку розв`язала росія мужній захисник Тарас Коврик у свої 34 роки став у військовий стрій та повернувся до власної домівки на щиті.
Матір Тарасика і його родина, якого вони так само пестливо називають у своїх розмовах і спогадах досі не можуть змиритися із горем, що увірвалося в їхній дім.
Пані Олена постійно пише вірші присвячені не лише своєму любому сину, але і його побратимам, що стали небесними захисниками України.
До дня народження нашого Героя Тараса Миколайовича Коврика (29.07.1988 р.-18.02.2023р.) його мама написала такі зворушливі рядки:
«Сьогодні моєму синочку Тарасику було б 35. Цей день для нас був би веселим та щасливим. Було б багато привітань та радості. Але так доля розпорядилася, що йому назавжди буде 34. Війна забрала його від нас. Від мене люблячого сина, від Танюши брата єдиного, від Софійки коханого чоловіка а від маленького Василька дорого татка 😭😭💔💔
Цей вірш я написала в пам'ять про нього. Це моя горе, моя біль з якою я буду жити до кінця своїх днів.
Тебе нема сьогодні з нами
Нема сьогодні сміху й привітань,
Тебе вже сину не побачу я ніколи
Ти відійшов у вічність там де Рай.
Той день я буду пам'ятати
Я буду пам'ятати той дзвінок
Коли до мене твої хлопці подзвонили
І я почула "Він помер".
Його знайшли...
Тоді здригнулись гори, полонини
Від крику дикого мого
А я кричала Боже де ти?
Не хоч забрати душу ти мою
В замін верни ти мого сина
Щоб він стояв в живім строю.
Та криком ти не випросиш нічого
Сльозами ти не виплачеш ніяк
Лише молитва піднята до Бога
Для тебе прозвучить у небесах
Ти Янгол наш який пішов на небо
В замін лишивши Василька свого.
Ми будем тебе вічно пам'ятати
Допоки будем жити на землі.
Та свічка пам'яті не згасне
Твій образ буде з нами навіки
Ти наш Герой і будеш вічно жити
Допоки б'ються наші ще серця
А я хочу тобі синок сказати
Ти будеш вічно жити в пам'яті моїй
І прийде час відкриються й мої ворота
І ми зустрінемось з тобою на небесах.
Любимо, памʼятаємо, не забудемо наш Янгол . Рідні, друзі, куми, всі хто тебе знав."
Коврик Тарас Миколайович 29.07.1988р. - 18.02.2023р. Загинув у с.ІВАНІВСЬКЕ під Бахмутом. В 2014 році рік був в АТО. У квітні 2022 року був як офіцер поліції з колегами направлений на зачистку в міста Ірпінь і Бучу.
За свої військові досягнення та цілеспрямованість відзначений граматою.
З серпня 2022 проходив службу у військовій частині А 4436, 57 батальйону в м.КИЄВІ. В лютому їхній 57 батальйон прибув до Бахмуту де загинув Тарас Миколайович.
Похований у селищі Глибока, Чернівецької області.
Вічна слава і пам`ять вірному сину України - Коврику Тарасу.
