У Глибоцькій громаді провели в останню путь мужнього воїна - Сергія Георгійовича Няйка
Не стримуючи гірких сліз під час сьогоднішньої церемонії прощання - у селищі Глибока провели в останню земну дорогу вірного сина України, відважного захисника - Сергія Георгійовича Няйка.
Віддати останню шану Герою із різнобарвними квітами, лампадками та вінками з жалобними стрічками прийшли: рідні, друзі, побратими, духовенство, представники влади та жителі громади.
Іще напередодні свого земляка, який повернувся до рідної домівки на щиті, зустріли навколішках живим коридором.
Тепер тіло сміливого оборонця Сергія Няйка навіки віддане Глибоцькій землі там, де легенький вітер гойдає крони дерев, що поскрипують від власної ваги та синьо-жовті стяги перешіптуються між собою на його могилі та могилах його побратимів.
Як боляче було дивитись на знесилених рідних, які оплакували свого сина, чоловіка, батька, брата, племінника, близьку людину біля глибокої, сирої могили. Та зовсім важко стало після вручення синові Героя символу нашої держави - прапору України. Цей синьо-жовтий стяг він притискав до грудей, неначе рідного батька, після довгої розлуки.
Батька, який так хотів би просто жити, повільно старіти поруч з коханою, підтримувати батьків, які вклали душу в усіх своїх дітей та піклуватися про своїх діток.
Це звичайні людські бажання не були навіть мріями в мирний час, але стали маренням у час страшної, кровожерливої війни.
І вже тепер веревичка найрідніших буде приходити до нього не на ошатне подвіря, а до місця його останнього спочинку.
Запамятайте це ім`я – Сергій Георгійович Няйко, той хто своїми широкими плечима закривав кожного з нас від куль, вибухів, зла, що приніс нам рус*кий м*р.
Схилімо голови в скорботі перед відважністю, стійкістю та патріотизмом нашого Героя-земляка!
Олена Коврик, мати полеглого глибочанина Тараса присвятила вірш Сергію Георгійовичу:
Стояла мати чорна, наче нічка,
Із поглядом збентеженим сумним.
В руці у неї догорала свічка
За сином меншим,
Милим й дорогим.
Стояла і молилась за Вкраїну,
За двох синів і зятя на війні.
Син найрідніший в небеса поринув,
Загинув у бою її Сергій.
Як далі жить не знає бідна мати.
Частину серця вирвало з душі.
Всі очі виплакала, голосила,
Не прийде вже синочок на поріг.
Хоч як благала, Господа просила,
Щоби синочків й зята Бог беріг.
Не розбирається ворожа куля,
А нищить молодий і юний цвіт.
Йому не закує більше зозуля,
Не порахує скільки жити літ...
Йому назавжди буде 40 років.
А доня Настя гірко з братом плачуть
Що татко вже не прийде в рідний дім.
Дружина стала в молоді роки Вдовою.
А тато посивів зі старшим сином.
Твій брат Василь з сестрою гірко плачуть,
Як їм тепер без тебе жити?
І тітка Оля чорну хустку одягнула,
Вона тебе як рідного любила.
Прости нам, Боже, всі тяжкі провини,
Оберігай і дочок, і синів.
Нехай ніхто з них більше не загине.
А знищ всіх лютих, клятих ворогів!
ВІЧНА СЛАВА І ПАМ'ЯТЬ ВОЇНУ СВІТЛА!
Відео з похорону воїна можна переглянути тут
