Андрій Кучмій: «Ти залишився в серці назавжди»
До Всеукраїнської акції пам`яті "Сонях". Андрій Кучмій (1976 р. - 2022 р.) "Ти залишився в серці назавжди".
"Ми з Андрієм знали один одного ще з дитинства. Вчились в одній школі, бігали тими ж коридорами, сміялися з тих самих дрібниць. І коли доля подарувала нам зустріч уже дорослими, не потрібно було часу, щоб зрозуміти — ми хочемо одного й того ж: простого, щирого, родинного щастя.
Від першого шлюбу в мене була донечка Мар’янка. Для Андрія вона стала не "дитиною дружини", а своєю, рідною — з тією безумовною любов’ю, що тільки справжній тато може дати. Він умів так міцно обійняти її, що зникали всі дитячі страхи. А згодом у нашому домі з’явилася маленька Улянка — сонячний промінчик, для якого Андрій готовий був перевернути світ. Я досі пам’ятаю, як він прокидався ночами, щоб заколисати її, чи як міг годинами носити на руках, аби вона не плакала.
Наш дім завжди був сповнений сміху — то Андрій розповідав черговий жарт, то разом ми влаштовували маленькі свята. Літні вечори з гітарою, запах свіжоспечених млинців у вихідні, поїздки до річки, де він, немов хлопчисько, стрибав у воду першим. Ми навчилися берегти й цінувати один одного, знали, що справжнє щастя — це не великі події, а тихі миті разом.
Але одного лихого дня це слово — "ВІЙНА" — розірвало наше спокійне життя навпіл.
Андрій пішов першого ж дня. Пішов, не питаючи, що буде завтра, не думаючи про страх, який здавав моє серце. Ми знали лише одне — тато на війні.
Телефонні розмови стали ниточкою, що з’єднувала нас через вибухи й тишу після них. Ми вчились чути його голос крізь гуркіт снарядів, вдихати кожне його слово, наче воно було останнім ковтком повітря, слово несло вогник родинного тепла і безмежної любові.
24 червня ми говорили довго… Занадто довго, як на фронтову розмову. Наче обоє відчували, що це — востаннє. Ми сміялися, згадували дрібниці, говорили про майбутнє, яке, як здавалося, обов’язково настане. Але в глибині душі щось стискалося — невидимий холод підказував: цей голос я більше не почую.
Саме з того дня світ став іншим, я зрозуміла: ми не встигли сказати все, але встигли головне — любити наших дітей і один одного. Я тепер знаю, що любов не зникає — вона просто змінює форму і стає світлом, що веде крізь темряву. Любов — це те, чого не забирає навіть війна.
Мій коханий чоловік був і залишається моєю опорою, моїм світлом і моїм серцем. Дякую Андрію за кожен день, за кожен подих, за любов, яку я бережу й нестиму крізь усе життя."
Записала Наталія Балан зі слів дружини Катерини Кучмій.
Червона Діброва. 2025 рік.
