Дмитро Ковальчук: «Життя, покладене на вівтар свободи»
Народився Дмитро Костянтинович Ковальчук 21 жовтня 1980 року в родині Ковальчука Костянтина Петровича та Ковальчук (Білецької) Домніки Георгіївни — у буковинському селі Опришени, звідки бере початок його рід і пам’ять. Єдина дитина в сім’ї, він був особливою радістю і гордістю для батьків, названий на честь прадіда — Дмитра Ковальчука, ніби з самого народження призначений нести далі родинну історію. Проживали Ковальчуки в місті Чернівці, де обоє батьків працювали у комунальній міській установі «Чернівціводоканал».
У 1986 році Дмитро пішов до першого класу 5-ї міської школи. З п’ятого класу він перейшов до нововідкритої румуномовної школи міста на вулиці Шептицького — на прохання родича Дмитра Васильовича Ковальчука, який брав активну участь у створенні цього навчального закладу. Дмитро змалку вирізнявся старанністю й допитливістю, тому не дивно, що 11 клас він закінчив з відзнакою і вступив на історичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Літні канікули майже завжди проводив у селі — в діда й баби. Там допомагав по господарству, пас корови разом з однолітками на сільських пасовищах. Серед дітей його жартома називали «Діма городськой», але це прізвисько звучало з теплотою і повагою. Він був надійним другом, щирим і відкритим, завжди готовим підтримати й допомогти. З ранніх років мав особливе захоплення — колекціонував старовинні монети, банкноти, значки, нагороди.
В університеті Дмитро був серед найкращих студентів курсу. Історичний факультет він обрав не випадково — історія, звичаї та традиції буковинців були для нього не просто наукою, а частиною власної ідентичності. Паралельно навчався на військовій кафедрі університету за спеціальністю «моторизована піхота» та отримав звання молодшого лейтенанта.
«Я знав Дмитра з дитинства. Ми разом пасли корови, мінялися монетами й цікавими знахідками. Коли він вступив на перший курс істфаку, я вже навчався на четвертому, і його вибір зовсім не здивував мене. Я намагався всіляко допомагати й підтримувати його. Дмитро часто запрошував у гості, показував свої колекції. Особливо зворушувало те, як сильно підтримували його батьки — тато Костянтин не раз поповнював колекцію сина, розділяючи його захоплення» - згадує Микола Боднарюк.
Після закінчення університету Дмитро розпочав трудовий шлях на підприємстві в Чернівцях, де працювали його батьки. У 2008 році він одружився з Ларисою Гуль з Волинської області, з якою познайомився у Чернівцях. Доля звела їх у студентському місті, а вже у 2009 році в подружжя народився син Даниїл — найбільша радість і продовження роду.
У 2022 році, коли розпочалася повномасштабна війна проти України, Дмитра призвали до лав Збройних сил України. Він пройшов військову перепідготовку у Львівській військовій академії, після чого був направлений до міста Слов’янськ, де виконував завдання з охорони залізничного вокзалу. Згодом служив у Чернігівській області, в селі Остер, у військовій частині А-7014. За наказом командування був дислокований у селі Макіївка Луганської області, де отримав перше поранення. Після одужання його направили до міста Лиман Дніпропетровської області, де він служив командиром відділення першої механізованої бригади тієї ж військової частини, виконуючи бойові завдання у найгарячіших точках фронту.
3 листопада 2022 року в селі Невське Луганської області Дмитро отримав друге, надважке поранення. За мужність і відданість службі командування присвоїло йому звання старшого лейтенанта. Майже два місяці лікарі боролися за життя відважного захисника, але рани виявилися смертельними. 1 січня 2023 року серце Дмитра Костянтиновича Ковальчука зупинилося.
4 січня 2023 року з усіма військовими почестями Героя поховали в рідному селі Опришени — за бажанням батьків і родини. Там, де почався його шлях, він знайшов вічний спочинок. Пам’ять про Дмитра — люблячого сина, чоловіка, батька, друга і мужнього воїна — назавжди залишиться у серцях рідних, друзів і всіх, хто його знав.
Згадала Наталія Балан з татом Костянтином Ковальчуком та з директором Опришенського ліцею Чернівецької області Миколою Боднарюком.
