Іван Куций (2002р. - 2022 р.): «Янгол з дитячих спогадів»
До 4-х роковин з Дня смерті Івана Куцого та всеукраїнської акції пам`яті "Сонях".
Іван Куций (2002р. - 2022 р.): «Янгол з дитячих спогадів».
Іван Русланович Куций народився 20 травня 2002 року.
«Таких як Ваня більше нема, і я не перебільшую. Дружити почали ще в садочку. Я дуже добре пам'ятаю садочок і своїх друзів. Гралися, бігали, росли… багато спогадів. Потім пішли до школи. Дуже зраділи, що потрапили в один клас. Додалися до компанії ще багато однокласників. Ваня завжди виділявся своєю добротою, неконфліктністю, любов'ю до рослин та тварин. Найбільше запам'яталося зі школи, коли у 2 чи 3 класі нам дали завдання виростити рослину, і тільки він це виконав. Він був наполегливим і талановитим. Якщо в класі ніхто не знав відповіді, Ваня, який, здавалося, завжди малював щось у зошиті, міг сказати правильну відповідь. Дуже любив малювати. Його ще в школі можна було назвати талановитим художником. Це завжди були шедеври: змії, дракони… і все чорно-біле. Жартували ще в школі про тату-майстра, але потім стався 8 клас, і він перейшов у біологічний. Зв'язок дружби не втратився, але став слабшим.
Потім Ваня пішов навчатися у професійний ліцей. Я залишилася у школі до 11 класу, бо хотіла стати психологом. Вже тоді починалися жарти про психолога, і що я повинна їх всіх лікувати. Ми симпатизували один одному.
Пам'ятаю як сказав, що йде служити в армію в Харків. Я ще тоді не розуміла, чому в Харків, якщо з Чернівців всіх відправляють у «Десну». Зі всіма друзями відгуляли проводи, я встановила таймер, щоб рахував дні допоки повернеться Ваня, сама ж поїхала за кордон.
24 лютого почалося повномасштабне вторгнення російських військ. Я була налякана - нічого не сказати. Нам сповістили на роботі. Я цілий день писала Вані, він не виходив на зв'язок. Наступного дня стало відомо, що його більше нема. Я впала на роботі. Лилися сльози. Я переживала за його маму, бо найстрашніше, найболючіше буде їй. Я просто не хотіла вірити. А у Глибоці була інформація, що він безвісті зниклий, і це давало велику надію. Потім, я почала думати, що він поранений під завалами, що 2 тижні без їжі і води, це надзвичайно страшна смерть. І на третій тиждень, я просто задумала: «Якщо тебе нема, просто приснись». Ваня приснився.
Я приїхала додому з-за кордону. Земля, повітря, стіни, дім, люди – все рідне! Привезла багато гуманітарної допомоги для наших хлопців, які кожний день, як Боги, продовжують нам життя. А Ваню везуть додому… Пряме влучання, стіна звалилася йому на голову, думаю, він тоді навіть не зрозумів, що почалася війна.
Я сподівалася, що привезуть у суботу, бо у неділю їхала назад на роботу. І, мені таки не довелося попрощатися. Гроші, які я заробила і мала би подарувати Вані на весілля, я залишила біля труни. Болить дуже! Йому було лише 19. Це несправедливо! З відео пам’ятаю слова мами, якій і самій потрібна була підтримка, а вона підтримувала всіх нас: «Ви повинні бути сильними, як хотів цього Ваня!»
Ми ніколи не були парою. Ми були, як брат і сестра. Він планував поїхати за кордон, працювати в тату-салоні, створити сім’ю, мріяв, щоб у нас були діти і ми стали кумами… Залишилося дуже багато гарних спогадів. Час не лікує! Ти просто вчишся з цим жити.
Але, якщо ви думаєте, що надія про прикриття, чи, що він досі живий, зникла, ви дуже помиляєтеся! До сих пір бачу місця, де ми бували, як кидає мене на плече, ніби я якийсь кіт, що має 5 кг, і перебігає дорогу. А он ми й досі сидимо компанією біля пам’ятника Т.Г.Шевченку і говоримо про байки з мотокросу. Ніби завтра моє день народження і знову принесе власноруч зроблену коробку з цукерками і приколами. Друзі ніколи до кінця не повірять, що Вані вже ніколи поруч не буде.
Вічна пам’ять нашому Герою-захиснику Вані! Моя маленька доня впізнає його пам’ятник. Коли вона підросте, я їй розповім, що в неї є справжній янгол-охоронець.
Ваня так і залишається однією найважливішою і найсвітлішою людиною в моєму житті. Бо він залишив неймовірний слід у дитячій душі, перед тим як стати янголом на небі.
Спогади. Спогади… закриваю очі і бачу його всього в кульках, ми весело сміємося, піднімаємося вгору, і в нас ще багато не пережитих моментів попереду…»
Про смерть Івана Куцого стало відомо аж 15 квітня 2022 року. Поховали воїна-буковинця на кладовищі в рідному селищі. Родина, друзі, знайомі тяжко пережили таку несправедливу та передчасну втрату зовсім юного земляка, захисника України.
Указом президента України в 2022 році солдат Іван Куций за самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Слава Герою!
Згадала Наталія Балан- Іванова з Тетяною Крамарюк-Коломейчук
