Коли знайомі вулиці стали дорогою прощання
Сьогодні Глибоцька громада провела в останню дорогу Валентина Мельника. Страсна п’ятниця, день, коли згадують страждання і поховання Ісуса Христа, цього разу для селища стала ще одним болючим нагадуванням про людську втрату, яка торкається кожного по-своєму.
Похоронна хода рухалася знайомими вуличками Глибокої. Тими самими, якими Валентин ходив у дитинстві, до школи, якими проходив у звичайні дні, коли життя ще здавалося безкінечним і простим. Сьогодні ці дороги вели його в останній раз.
Попереду несли портрет. Поруч — ікону, вишиту бісером руками його матері, за його ж проханням. Робота над цією іконою, мабуть, була для неї особливим часом — тихим і довгим. У кожному стібку, ймовірно, було щось більше, ніж просто рукоділля: думки про сина, тривога, любов і молитва, яка природно народжується там, де серце не знаходить спокою. На ній — Христос у Гетсиманському саду, у молитві перед тим, як прийняти свою дорогу до кінця.
Цей образ супроводжував Валентина за життя, а сьогодні став частиною його останнього шляху.
Люди виходили до дороги, ставали обабіч, проводжали поглядом процесію стоячи на колінах і віддаючи шану та повагу воїну, Захиснику, який віддав своє життя за Україну.
Про Валентина сьогодні говорили багато. Згадували його спокій, простоту, щирість. Те, як він умів бути поруч, не привертаючи до себе зайвої уваги, і як уміло тримався за життя — впевнено, по-людськи. Він не створив власної сім’ї, але був міцною опорою для рідних, завжди уважний до них і присутній у важливі моменти.
Народився 14 серпня 1997 року, навчався у Глибоцькому ліцеї. На війні служив у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша оператором безпілотних літальних апаратів у розвідувальному підрозділі. Це робота, де важлива кожна деталь, де спокій і зібраність рятують життя. Побратими згадують його як надійного, уважного, того, хто не підводив і не відступав від свого обов’язку.
2 квітня 2026 року, у Покровському районі Донецької області, під час виконання бойового завдання, його життя обірвалося.
Похоронна хода завершилася, а люди іще деякий час залишалися на цвинтарі ніби намагаючись утримати в собі цей день, цю дорогу, цю останню спільну путь, якою проводжали Валентина.
Запам'ятайте це ім'я - Валентин Анатолійович Мельник, вірний син України та її народу, який віддав своє молоде життя за свободу, незалежність, за кожного з нас...
