Віталій Задорожний (1979 р. - 2023 р.): «Контракт із честю — на все життя»
До Всеукраїнської акції пам`яті "Сонях"
Віталій Задорожний (1979 р. - 2023 р.): «Контракт із честю — на все життя»
Віталій Іванович народився 30 серпня 1979 року в селі Стерче — у простій родині працьовитих людей, де з дитинства вчили цінувати чесність, відповідальність і слово честі. Його мама, Олена Василівна, і батько, Іван Степанович, виховали сина сильним духом і щирим серцем.
Дитинство Віталія минало у рідному селі, де він навчався у Стерченській школі до 7 класу. Згодом життя привело його до Чернівців — міста, яке стало для нього другим домом. Тут він закінчив середню школу №28, а згодом здобув професію слюсаря у професійно-технічному училищі №6.
Та справжній шлях Віталія був іншим — шлях воїна.
У 1999 році його призвали на строкову службу до військ протиповітряної оборони у Львівській області. Саме там загартувався його характер, там він вперше відчув, що таке відповідальність за державу. В 2000 році вступив у школу прапорщиків в місті Богодилів Харківської області. По закінченні продовжив службу в Чернівецькому трьохсотому полку. Отримавши звання прапорщика, він обрав не просто службу — він обрав професію захисника.
В 2003 році став батьком. У нього народився син Микита.
Віталій став військовим контрактником. Військовий контрактник — це не просто солдат. Це людина, яка свідомо, добровільно підписує контракт із державою, обираючи армію своєю справою життя. Це вибір не на один рік — це вибір служити, коли важко, коли небезпечно, коли країна потребує найбільше. Контрактник — це досвід, дисципліна, витримка і готовність у будь-який момент стати на захист Батьківщини.
Саме такими були і Віталій, і його брат Василь. Вони обоє служили за контрактом. Це була не випадковість — це був їхній спільний шлях, їхній усвідомлений вибір. «Скільки себе і брата пам’ятаю — ми були військовими…» — ці слова Василя найкраще передають їхню долю.
Коли почалася повномасштабна війна, брат Віталія вже був на службі — його бойовий шлях пройшов через Ірпінь, Бучу, Васильків. А Віталій на той момент був удома — його контракт завершився. Він міг залишитися вдома. Міг вберегти себе.
Але не зміг.
Бо війна — це не про контракти. Це про совість.
Маючи за плечами бойовий досвід участі в антитерористичній операції у 2017–2019 роках, де він боронив Україну на Донеччині, зокрема в районі Горлівки, Віталій не уявляв себе осторонь. У серпні 2022 року він знову стає до строю — вступає до 68-ї окремої єгерської (штурмової) бригади. Його бойовий шлях проходить через визволення Херсонщини, а згодом — через пекло Бахмута. Віталій служив у військовій частині А 3719. «Хто як не ми? Хто як не я? Хто захистить мою сім’ю окрім мене?», - так завжди говорив Віталій, повертаючись щоразу на фронт.
Побратими пам’ятають його як справжнього воїна — надійного, мужнього, вірного. Людину слова. Людину честі. Того, на кого можна було покластися у найважчий момент. Він не просто мріяв про Перемогу — він щодня наближав її.
Штаб-сержант Задорожний Віталій Іванович загинув 2 січня 2023 року в місті Бахмут Донецької області під час ракетно-артилерійського обстрілу. Отримані поранення були несумісні з життям.
Його життя обірвалося на передовій — там, де стоять ті, хто тримає небо над Україною.
Похований Віталій на Алеї Слави міста Чернівці.
Його історія — це не лише про війну. Це про вибір. Про братерство. Про вірність. Про тих, хто не ховався за словами, а ставав щитом. І про тих, хто назавжди залишився у строю — у пам’яті, у серцях, у свободі України.
Слава Герою!
Згадала Наталія Балан Іванова з братом Василем Задорожним
