Андрій Максимюк (21.03.1979 р. - 20.06.2024 р.): «Залізо пам’ятає його руки»
До дня народження полеглого воїна Андрія Максимюка та #всеукраїнської #акції #пам'яті #Сонях
Андрій Максимюк (21.03.1979 р. - 20.06.2024 р.): «Залізо пам’ятає його руки»
Історія Андрія Максимюка — це історія простої людини, яка жила чесно, працювала наполегливо і пішла на війну не заради слави, а тому що інакше не могла. Таких історій багато, але кожна з них — унікальна, бо за кожним іменем стоїть життя, родина, праця і любов.
Андрій Максимюк народився 21 березня 1979 року. Він добре навчався у Глибоцькій школі №1, був спокійним і старанним хлопцем, з дитинства привченим до роботи. У родині вміли все: в’язати, шити, лагодити, і Андрій так само навчився шити на машинці, не соромлячись жодної праці. Для нього важливо було вміти і допомагати, а не відповідати чиїмось уявленням.
Після школи Андрій вступив до залізничного училища і працював машиністом тепловоза — професія, що вимагала відповідальності й холодного розуму. Згодом була строкова служба в армії у Кривому Розі, після якої він працював у пожежній частині. Рятувати людей стало для нього справою життя ще задовго до війни.
Він одружився з Ольгою з Тернополя. У 2003 році народився син Олексій, у 2006 – Павло. Зараз Павло служить в ЗСУ. Сімейне життя Андрія не склалося. Він сам виховував синів, працював на двох роботах, не скаржився і не нарікав на долю.
Особливе місце в його житті займало ковальство. Цього ремесла його навчив батько Михайло. Андрій працював у Димці на фірмі «Лагуна» близько десяти років, виготовляв ковані вироби високої якості, їздив до Румунії, де обмінювався досвідом із майстрами. Його роботу цінували і хвалили. У Глибоці чимало господарств мають ковані вироби Андрієм.
У 2020 році підписав контракт і став військовим. Приймав участь в АТО.
У 2022 році Андрій пішов на війну. Свідомо. Без пафосу. Служив він у 10-тій окремій гірсько-штурмовій бригаді ЗСУ «Едельвейс», що базується в Коломиї та бере активну участь у бойових діях на сході України, відома відвагою, високою підготовкою та гаслом «Зі щитом або на щиті!» Воював у Луганській та Донецькій областях, був у найгарячіших точках, зокрема в Бахмуті.
Служив механіком танка, виконував бойові завдання, ходив у бій і виносив поранених побратимів із поля бою. За мужність був нагороджений грамотою та медаллю.
Під час бойових дій у Бахмуті Андрій зазнав тяжкого поранення — бліндаж, в якому він перебував, засипало землею. Побратими розкопували його голими руками, ризикуючи власним життям. Його вдалося витягнути живим, але стан був надзвичайно важкий. З 8 по 20 червня 2024 року Андрій перебував у комі в госпіталі в Дніпрі. Його серце там і зупинилось.
Андрій частенько в розмовах з рідними заспівував: «Сонячна, де моя Сонячна…» (по назві вулиці на куті "Валовія"). Тепер ці слова туги за рідною землею — у пам’яті рідних, у врятованих побратимах, у кованому залізі, що залишилося після нього, і в чорнобривцях, які щовесни знову проростають із землі.
Андрій Максимюк був сином і братом, татом, ковалем і майстром, солдатом і героєм. Його життя — це приклад того, як звичайна людина стає опорою для родини, громади і країни. Про таких людей мають знати. Бо саме на них тримається Україна.
Згадала Наталія Балан Іванова з сестрою Галиною Лютик (Максимюк)
