Глибоцька громада

Чернівецька область, Чернівецький район

Реквієм за Олександром Клименком

Дата: 27.04.2026 12:15
Кількість переглядів: 319

Реквієм за Олександром Клименком

Осінь схилилась у тихім жалю,
Жовтень розсипав холодну імлу…
Там, де трималась земля на плечах,
Він став навіки в безкраїх полях.

Сорок два роки — як спалах весни,
Що обірвався у пеклі війни.
Серце, що вірило, билося в такт
З вірою в світло — до крайніх атак.

Він був із тих, що не йдуть навмання,
Що прикордоння тримають щодня,
Що не питають — «а хто, як не я?» —
Йдуть і стоять кожний день за життя.

Гранатометник… солдат… оберіг…
Скільки доріг він собою зберіг…
Скільки світанків не стріне вже він?
Лиш у мовчанні душі чути дзвін.

Плаче Черкащина. Плаче Глибока.
Дві батьківщини — любов кароока. 
Там народився, тут жив і зростав,
І світлом жертовним у пам’яті став.

Черкащини вітер несе через роки
Тихе «пробачте»… і кроки, кроки…
Ті, що ведуть його в небо без варти,
Де вже немає ні болю, ні втрати.

І поки Вкраїна в серцях не згасає,
І пам’ять про воїнів вічно палає,
Лунає у тиші і крає серденько —
Герой України — Саша Клименко


Наталя Балан, 2026 рік

Фото без опису


09.10.2026 рік
 

До Всеукраїнської акції "Соняхи пам'яті"

Олександр Клименко «Дорога, з якої він не повернувся»

Олександр Клименко, якого рідні та близькі називали просто Сашею, народився у Черкасах 21 грудня 1983 року у сім’ї далекобійника. Мабуть, ще з дитинства він звик до доріг, до далекого обрію, до чоловічої праці й відповідальності, яку не можна перекласти на чужі плечі.

Він ріс звичайним хлопцем, навчався у Черкаській школі №28, а після її закінчення вступив до вищого професійного училища, де здобув професію газоелектрозварювальника. Ця професія стала справою його життя, бо Саша був людиною, яка вміла працювати руками й не боялася важкої праці. Згодом він опанував і ковальську справу, працював із металом, вогнем та залізом, і, здавалося, саме життя поступово гартувало його характер, не даючи забути просту істину: усе справжнє створюється наполегливістю, терпінням і силою.

У 2007 році Саша одружився на Олені з Буковини, і відтоді його життя отримало ще один вимір — родину, любов і відповідальність за тих, хто став найдорожчим. Згодом народилися двоє дітей — донька Вікторія та син Віталій. Для батька вони були цілим світом, його радістю і його надією на майбутнє. Він працював, заробляв, будував плани, хотів бачити, як ростуть його діти, як вони роблять перші кроки до дорослого життя, і, як кожен батько, мріяв про те, щоб одного дня вони жили у мирній країні, де найбільшими їхніми проблемами будуть не вибухи й тривоги, а звичайні життєві клопоти.

У 2013 році родина переїхала до Глибокої. Тут Саша пустив коріння, тут працював зварювальником і ковалем, тут проходили його звичайні будні, у яких було багато роботи, сімейних турбот і простого людського щастя. Його руки, звиклі тримати інструмент, формувати метал і з'єднувати те, що мало бути міцним, щодня творили щось потрібне. Він жив звичайним життям, але в ньому вже була та внутрішня сила, яка пізніше допомогла йому вистояти перед обличчям війни.

Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Саша перебував на роботі в Чехії. Він був далеко від України, але новини з Батьківщини не залишали байдужим. У той час багато хто намагався врятувати своїх рідних, знайти безпечне місце, перечекати перші страшні місяці війни. Але Саша не зміг залишитися осторонь. Україна була там, де жили його діти, дружина, рідні, друзі, де стояв його дім і де минули роки його життя. Він повернувся з Чехії, знаючи, що попереду може бути небезпека, але ще краще розуміючи, що залишатися осторонь не може.

13 березня 2022 року Саша добровольцем став на захист України.

Від цього дня його життя розділилося на «до» і «після». До війни були майстерня, ковальський молот, зварювальні іскри, родина, дитячі голоси та звичайні ранки. Після — військова форма, зброя, бойові позиції, побратими, дороги фронту й постійне очікування небезпеки. Саша став військовослужбовцем 1-го Донецького прикордонного загону Державної прикордонної служби України, який із початком великої війни пройшов через одні з найважчих сторінок російсько-української війни.

Для Саші ця війна вже не була далекою новиною. Вона стала його щоденністю, його службою, його відповідальністю перед побратимами та країною. Після Маріуполя бойова дорога загону пролягла Донеччиною. У грудні 2022 року прикордонники були спрямовані на один із найгарячіших напрямків, де виконували бойові завдання біля Кліщіївки, Часового Яру, Ягідного, Благодатного, Опитного, Соледара та Бахмута. Це були місця, де земля здригалася від артилерії, де посадки перетворювалися на понівечені смуги дерев, а кожен вихід на позицію міг стати останнім.

У 2023 році загін почав перетворення у формування бригадного типу, а 30 квітня 2024 року на його базі була створена прикордонна бригада «Гарт», що увійшла до складу «Гвардії наступу». Назва була символічною, адже «гарт» — це сила, яка народжується у вогні, витримка, яка з’являється там, де людині доводиться проходити через найважчі випробування. Бійці бригади продовжували виконувати бойові завдання, зокрема на Харківському та Куп’янському напрямках.

Саме Харківщина стала останньою бойовою сторінкою Сашиного життя.

До того часу він уже пройшов довгу військову дорогу. Він знав, як пахне фронт після обстрілу, як тиша між вибухами може бути страшнішою за сам гуркіт, як швидко звикаєш засинати під віддалену канонаду і прокидатися від різкого звуку дрона. Він знав ціну побратимства, коли життя товариша залежить від твоєї витримки, коли у найважчу хвилину немає права думати лише про себе. За його плечима залишалися роки війни, а вдома — родина, яка чекала.

Можливо, десь у найкоротші хвилини відпочинку Саша подумки повертався до Глибокої. Можливо, згадував своїх дітей, думав, якими вони стали, що роблять цього дня, чи чекають його дзвінка. Можливо, уявляв звичайний вечір після війни, коли можна буде просто зайти у двір, побачити рідні обличчя, обійняти Вікторію та Віталія і сказати: «Я вдома». Саме заради такого простого слова — «вдома» — він і воював.

9 жовтня 2025 року на Харківському напрямку під час виконання бойового завдання життя Олександра Клименка обірвалося. Цю дату підтверджують повідомлення Глибоцької громади та українських медіа. Олександр служив старшим солдатом, інспектором прикордонної служби 2 категорії, гранатометником прикордонного загону ДПСУ.

Того дня десь далеко від Глибокої, від його рідних Черкас, від дому, де чекали його діти, закінчилася земна дорога людини, яка свого часу могла залишитися у Чехії, але повернулася в Україну. Він повернувся не тому, що не боявся смерті, а тому, що любов до своєї землі, до родини і до дітей виявилася сильнішою за страх.

Саші було лише 42 роки. За плечами — дитинство в Черкасах, школа №28, професійне училище, праця з металом, сім’я, двоє дітей, роки життя у Глибокій, робота за кордоном і понад три роки війни. Попереду могли бути ще десятки років — нові родинні свята, дорослішання Вікторії та Віталія, онуки, мирні ранки, робота у власній майстерні, зустрічі з друзями. Але війна перекреслила ці плани.

Та вона не змогла перекреслити його любов. Бо людина продовжує жити доти, доки її пам’ятають. А Саша залишив після себе найдорожче — дітей, родину, друзів, побратимів. Тепер його дорога вже не веде до фронту. Вона веде у пам’ять — від Черкас до Глибокої, від мирної майстерні до військових позицій, від Маріуполя й Донеччини до Харківщини, де 9 жовтня 2025 року зупинилося його серце.

І коли його діти дивитимуться на небо, нехай знають: їхній тато не зник. Він залишився у кожному клаптику землі, який захищав, у кожному українському прапорі, за який стояв, у кожній іскрі від металу, що нагадуватиме про його руки, і передусім — у їхніх серцях.

Саша повернувся в Україну, щоб захистити свій дім іназавжди залишився частиною цього дому, цієї землі й України, за яку віддав найдорожче — своє життя.

Слава і шана Герою!

Згадала Наталія Балан Іванова з дружиною Оленою Клименко

Селище Глибока, 2026 рік


Фото без описуФото без описуФото без описуФото без описуФото без опису


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Створення нового проекту

Ви можете вказати варіанти відповідей для голосування, якщо це потрібно.

Додати файл
Додати файл
Додати файл
Додати файл
Увага! З метою недопущення маніпуляцій суспільною думкою редагування ТА ВИДАЛЕННЯ даного проекту після його збереження буде не можливим! Уважно ще раз перевірте текст на предмет помилок та змісту.

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Авторизація

УВАГА!

Шановні користувачі нашого сайту. В процесі авторизації будуть використані і опубліковані Ваші:

Прізвище, ім'я та по батькові, Email, а також регіон прописки.

Решта персональних даних не будуть зберігатися і не можуть бути використані без Вашого відома.