Дорога додому через вічність: Глибоцька громада попрощалася із Захисником Євгеном Кушнаренко
Сьогодні, 29 травня, Глибоцька громада провела в останню земну дорогу Захисника України, воїна 1-го корпусу Національної гвардії України «Азов» Євгена Кушнаренка.
Травневий день, наповнений сонцем і запахом весняних квітів, став для громади днем смутку та прощання. Центральними вулицями Глибоки повільно рухався траурний кортеж. Люди стояли навколішки, проводжаючи воїна, який повернувся додому на щиті.
Найбільше вразив момент, коли після останнього дзвоника до узбіччя дороги вийшли школярі з квітами у руках. Діти мовчки ставали навколішки перед Захисником, який віддав життя за Україну і за їхнє право зростати під мирним небом.
Із березня минулого року Євген Кушнаренко вважався зниклим безвісти. Для родини це були місяці очікування між надією та невідомістю. Остаточна звістка підтвердила найтяжче — солдат, боєць 14-ї бригади Національної гвардії України «Червона калина», яка входить до 1-го корпусу НГУ «Азов», загинув 30 березня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу Єлизаветівки Покровського району Донецької області.
Йому назавжди залишилося 33 роки.
Життя не було до нього прихильним. У ранньому віці він залишився сиротою, і найріднішою опорою стала сестра. Дорослішати довелося швидко — обставини не залишали вибору, змушуючи рано навчитися самостійності та відповідальності.
Ці випробування сформували характер, у якому поєдналися витримка, внутрішня зібраність і готовність діяти. Коли Україна опинилася в небезпеці, Євген добровільно став до лав захисників. Служив у складі 14-ї бригади Національної гвардії України «Червона калина» 1-го корпусу НГУ «Азов», гідно виконуючи бойові завдання та залишаючись вірним присязі до останнього.
Позаду — нездійснені плани, дім, який чекав його повернення, і троє малолітніх дітей, які через війну залишилися напівсиротами та зростатимуть без батьківської підтримки. У горі залишилися дружина, сестра, рідні, друзі та побратими — усі, хто знав його як щиру й надійну людину.
Під час прощання побратими стали біля домовини воїна, який повернувся додому на щиті, і прочитали «Молитву українського націоналіста». Слова «Україно, Свята Мати Героїв, зійди до серця мого...» розчинялися у вітрі, що ніби ніс їх над громадою. У цій молитві звучала і пам’ять, і вдячність, і мовчазна клятва продовжити боротьбу.
Під звуки військового салюту громада прощалася зі своїм Захисником. Сильний вітер розгортав над людьми стяги України, Національної гвардії та бойового підрозділу «Червона калина», у складі якого служив воїн, — і вони тріпотіли в небі, ніби проводжаючи його в останню дорогу.
Світла пам’ять про Євгена Кушнаренка залишиться у серцях тих, заради кого він стояв до кінця.
Вічна шана і вдячність Герою України.
